Сприйняття світу, притаманне тому чи іншому етносу, його характер неодмінно знаходить своє відображення в особливостях його мови – як лексичних, так і синтаксичних, створюючи унікальну, неповторну для кожного народу мовну картину світу.

Прислів’я та приказки – це жанр усної народної творчості, що супроводжує людину з дня її народження і протягом усього життя. Вже в найдавніших своїх зразках прислів’я і приказки слугують виявом етнопсихологічних особливостей народу, його духовності, світогляду, способу мислення, ціннісних орієнтацій, історико-культурного та господарського досвіду. У прислів’ях і приказках віддзеркалюються спостережливість, допитливість, дотепність і творча сила народу, зафіксовані мовними засобами або у вигляді лаконічних настанов (“Як дбаєш, так і маєш”, “Вік живи – вік учись”), або образно, метафорично (“Яке коріння, таке й насіння”, “Бур’ян росте й без поливу”).

Ознайомлюючись з прислів’ями та приказками інших народів, людина не тільки розширює свій кругозір, але й немовби стає учасником діалогу культур, оскільки має можливість порівняти їх з прислів’ями свого рідного народу і визначити як спільні, так і відмінні риси менталітету різних етносів.

Аналізуючи зміст і сенс прислів’їв і приказок (на прикладі української, російської, азербайджанської та англійської мов), ми маємо змогу побачити багато спільних рис у філософському розумінні людського життя, у моральних орієнтирах і оцінках таких різних народів: це, перш за все, усвідомлення того, що життя є швидкоплинним, а час – незворотним. “Літа пливуть, як вода”, “Час не чекає”, “Уплыли годы, как вешние воды”, “Прожитого не пережить, а прошедшего не воротишь”, – кажуть нам українські та російські прислів’я. Немовби відлунням озиваються азербайджанські: “День, що минув, більше не повернеться” (Keçən gün ələ düşməz); “Сонце не торкнеться дня, що минає” (Ötən günə gün çatmaz). На недосяжність минулого звертають увагу і англійські прислів’я: “Ніхто не може перевести стрілки годинника назад” (Оnе саnnоt put back thе сlосk); “Вранішнє сонце цілий день не світить” (The morning sun never lasts a day); “Час, припливи і відпливи ні на кого не чекають” (Time and tide wait for no man).

Цікаво порівняти ставлення цих народів, сконцентроване в прислів’ях та приказках, до одвічних сфер людського буття – життя і смерті. Перш за все, тут чітко простежується віра в долю, в її неминучість, переконання в тому, що в житті все визначено наперед і людина неспроможна щось змінити. “Ніхто наперед не знає, що його в житті чекає” (You never know! You never can tell!), “Що має статися, те станеться” (What is fated to happen must happen), – так говориться в англійських прислів’ях. “Розраховуєш на щось – зважай на долю” (Sən saydığını say, gör fələk nə sayır), “З того, що має відбутися, виходу нема” (Olacağa çarə yoxdur), “Таким є наказ долі” (Fələyin əmri belədir), – відзначають азербайджанці. “Чему быть, того не миновать”, “Над кем стряслось, над тем и сбылось”, “Що судилося, того не об’їдеш”, – так сприймаються події в житті росіян і українців. Українці, до того ж, не позбавлені почуття гумору: “Якби знав, де впадеш, то й сіна підклав би”.

У свідомості обох слов’янських народів життєвий шлях уявляється як страждання й випробування: “Життя прожити – не поле перейти”, “Гіркий світ, а треба жити”, “Живу і світу не бачу”, “Життя так вчить, що на тілі синці лишаються”; “Век долог, всем полон”, “Веку мало, да горя много”, “Поживи с наше – увидишь еще краше”. Англійські прислів’я змальовують життя не в такому драматичному світлі, хоча й роблять акцент на труднощах: “Життя – не ложе з троянд” (Life is not a bed of roses); “Життя – це не лише ласощі й забави” (Life is not all cakes and ale / beer and skittles). В азербайджанських прислів’ях передусім наголошується на нерозривному зв’язку життєвого шляху кожної людини з її родиною, оточенням: “Ніхто в світі не живе своїм власним життям” (Dünyada heç kim təkcə öz ömrünü yaşamır), що є характерною рисою колективістської культури. А прислів’я “У серці кожного відкриваються двері в минуле й майбутнє” (Hər birimizin ürəyində keçmişə və gələcəyə açılan bir qapı vardır) є ілюстрацією крізьвікових стосунків між поколіннями, які змінюють одне одного, але назавжди залишаються серед нащадків зі своїми незабутніми словами й заповітами, почуттями й роздумами, пам’яттю і святинями.

Завершення життєвого шляху також уявляється різними народами дещо по-різному. Можна сказати, що українцям притаманне безпристрасне ставлення до смерті (“Помер ти сьогодні, а я завтра”, “Жалістю не допоможеш, коли смерть прийшла”), і навіть насмішкувато-іронічне: “Пішов на дно раків годувати”, “Не вмер Данило – болячка задавила”. В англійській мові подібні вирази відсутні. Смерть вважається неминучим явищем, з яким, так чи інакше, слід примиритися: “Перед смертю всі рівні” (Death is the grand leveller); “Смерть сплатить усі борги” (Death pays all debts); “Коли смерть прийде, їй не відмовиш” (Death when it comes wlll have no denial). Усвідомлення невідворотності смерті простежується і в російських прислів’ях (“От смерти не открестишься”, “Смерть не за горами, а за плечами”, “Двум смертям не быть, а одной не миновать”), і в азербайджанських: “Мертвий не оживе” (Ölən adam dirilməz), “Людина вмирає лише один раз” (Adam bir dəfə ölər), “Кожного покладуть у свою могилу” (Hər kəsi öz qəbrinə qoyacaqlar). Крім того, про людину, яка вмерла, кажуть, що вона змінила свій світ (dünyasını dəyişib), тобто відійшла в потойбічний світ, у існування якого неодмінно повинен вірити кожний мусульманин.

Придивімося трохи ближче до груп прислів’їв, присвячених таким важливим темам, як дружні, родинні та добросусідські стосунки, праця й достаток. Колективізм, товариськість, гостинність азербайджанців, усвідомлення цінності дружби і взаємодопомоги знаходять свій вияв у численних прислів’ях про товаришів, родичів, сусідів, гостей: “Вірний друг ніколи не стане чужим, навіть якщо не бачитиме тебе сто років” (Vəfalı dost yad olmaz, görməsə yüz il səni); “Заради друга не зважають ні на сніг, ні на хуртовину” (Dost yolunda boran olar, qar olar); “Справжній друг пізнається у скрутні часи” (Əsl dost yaman gündə tanınar); “Друзів і тисячі замало, ворога й одного багато” (Dost min isə azdır, düşmən bir isə çoxdur); “Будь-яка річ краща, коли нова, а друг – коли старий” (Hər şeyin təzəsi, dostun köhnəsi); “Хата без гостей – все одно що млин без води” (Qonaqsız ev susuz dəyirman kimidir); “Гість – світло оселі” (Qonaq evin nurudur); “Нехай зруйнується (впаде) той дім, в якому не буває гостей” (Qonağı gəlməyən qara evlər yıxılsa yey); “Якщо сусід хороший, то нащо паркан в саду?” (Qonşu qonşu olsa, bağ çəpəri neylər?); “Краще добрий сусіда, ніж поганий родич” (Yaxşı qonşu pis qohumdan yaxşıdır). В азербайджанських прислів’ях є й такі судження про сусідів та родичів, які не знайдеш у інших народів. Зокрема, турботливість, яка іноді може бути надмірною, обіграється у напівжартівливій формі: “Якщо сусід добрий, то й сліпа дівчина вийде заміж” (Qonşu qonşu olsa, kor qız ərə gedər), “Навіть якщо родич їстиме твоє м’ясо, він ніколи не викине твоїх кісток” (Qohum sənin ətini yesə də, sümüyünü atmaz) – тобто родичі можуть бути дуже надокучливими, але вони ніколи не полишать людину наодинці з її бідою. Особливості такого світосприйняття слід шукати не лише у побуті, звичаях і традиціях азербайджанців, а й у релігії, яку вони сповідують. Іслам приділяє особливу увагу міцним родинним зв’язкам, добрим стосункам між сусідами і родичами. “Робіть добро батькам, родичам, сиротам, біднякам, сусідам із числа ваших родичів і сусідам, які не є вашими родичами…”, – промовляє Священний Коран (сура “ен-Ніса” – “Жінки”, аят 36). Англійські прислів’я й приказки, навпаки, демонструють індивідуалізм, схильність до замкненості, дистанційованості, недоторканність приватного життя із значним послабленням родинних зв’язків: “Друзі крадуть твій час” (Friends are thieves of time); “Люби свого сусіда, але з-за високого тину” (Love your neighbour, yet pull not down your fence); “Коли між друзями паркан, то й дружба може бути вічною” (A hedge between keeps friendship green); “Постійному гостеві не раді” (A constant guest is never welcome); “Нехай весь світ похитається і дасть мені спокій в моєму дворі” (Let the world wag and take mine ease in mine inn). Водночас англійці надають важливого значення силі людського єднання, дружбі, згоді: “Разом ми вистоїмо, а нарізно – загинемо” (United we stay, divided we fall); “Розділений в собі будинок не зможе встояти” (A house divided against itself can't stand); “Друг у біді – справжній друг” (A friend in need is a friend indeed). Багато змістових паралелей про цінність дружби є і в російській, і в українській мовах: “Над друга старого нема в світі нікого”, “Як прийде туга – пізнаєш друга”, “Конь в езде, друг в нужде познается”, “Не имей сто рублей, а имей сто друзей”, “Друга ищи, а найдешь – береги”, “Старый друг лучше новых двух”.

Проте щира дружба несумісна з багатством. Гроші впливають на товариські стосунки, про що кажуть англійські прислів’я: “У кого повний гаманець, тому друзів не бракує” (He that has a full purse never wanted a friend); “Я мав друга, коли йому позичав, а коли спитав про борг, то він повівся зі мною неприязно” (When I lent I had a friend, when I asked he was unkind). Подібна до них і азербайджанська приказка: “Росли абрикоси в саду, і були привітання. Немає більше абрикосів, і де ж привітання?” (Bağda ərik var idi – salam əleyk var idi. Bağda ərik qurtardı – salam əleyk qurtardı), і російська: “Я богат, и друг мне рад. Где должок? А он – молчок”.

Взагалі-то, характеристики багатих і багатства помітно відрізняються у різних культурах. В українській, а ще більше в російській народній мові багаті люди наділені, як правило, негативними рисами: “Богатый совести не купит, а свою сгубит”, “Пусти душу в ад – будешь богат”, оскільки християнське віровчення осуджує багатство (згадаймо відомий вислів: “Легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже”). Простежується також і заздрість до більш забезпечених людей: “Сусід спати не дає – добре живе”, “Господи! Убей того до смерти, кто лучше нас живет!”. В англійській мові негативні вислови про багатство нечисленні, навпаки, є прислів’я, що пов’язують бідність з особистісною деградацією людини: “Порожній лантух рівно не стоїть” (An empty sack cannot stand upright); “Злидні зведуть людину з будь-ким” (Adversity makes strange bedfellows). Водночас наголошується на значущості грошей, можливостях, що відкриваються перед заможними людьми: “Гроші не пахнуть” (Money has no smell); “Гроші породжують гроші” (Money begets money); “Де багато, там буде ще більше” (Much will have more); “Золотий ключик відмикає всі двері” (A golden key opens every door). Разом із тим гроші не повинні мати владу над людиною – людина має ними розпоряджатися. У цьому слушно переконує нас прислів’я “Гроші – добрий слуга, але поганий господар” (Money is a good servant but a bad master). В азербайджанських прислів’ях не помітиш настільки неприхованих заздрощів до багатих, як у слов’янських народів. Зокрема, вислів “У багатого щодня свято” (Varlıya hər gün bayramdır) радше вказує на спосіб життя заможної людини. Водночас у цій культурі увага звертається на те, що багатство не є головним у житті людини, адже життя минає швидко: “Ніхто не візьме з собою багатства на той світ” (Heç kəs o dünyaya özü ilə mal-dövlət aparmır). Негативно оцінюється скупість, жадоба до грошей: “Гроші – корінь усіх поганих вчинків” (Bütün bəd əməllərin kökü puldur). Осуджується нечесно нажите: “Що приходить із шахрайством, піде з вітром” (Kələklə gələn, küləklə gedər).

Щодо ставлення до праці слід зазначити, що в російській культурі чесна праця і заможність майже не пов’язані між собою: “От трудов праведных не наживешь палат каменных”, “От работы не будешь богат, а будешь горбат”. Це можна пояснити історією країни – затяжним кріпацтвом, безправ’ям народу, а також примусовою колективізацією, внаслідок якої земля, по суті, стала “нічиєю”. Селяни не були зацікавленими в результатах своєї праці, тому й до роботи ставилися як до примусової необхідності: “Уродится – не уродится, а паши”, “На авось мужик и пашню пашет”. “Дело не медведь, в лес не уйдет”, “Без погулки день потеряешь, не воротишь, а работа всегда перед тобой”, “Ретивая лошадка недолго живет”. Українці ж частіше дивляться на працю як на джерело свого матеріального добробуту, успіху: “Хто дбає, той і має”, “Щоб лиха не знати, треба своїм плугом на своїй ниві орати”, “Хто хоче їсти, мусить з печі злізти”. В азербайджанських прислів’ях висміюється ледарство: “Не місив, не ліпив, а готового коржика знайшов” (Nə yoğurdum, nə yapdım, hazırca kökə tapdım), невправність: “У невмілого робітника інструменти винні” (Pis işçi aləti təqsirkar görər); шанується професіоналізм: “Майстра видно по роботі” (Usta işindən bəllidir), “Будь-яка робота легка в руках майстра” (Hər iş öz ustasının əlində asandır). Подібні вислови є і в російській мові: “Мастерство везде в почете”, “Дело мастера боится”, “Человек сыт одним хлебом, да не одним ремеслом”; і в українській: “Діло майстра величає”; і в англійській: “Поганий робітник завжди нарікає на інструменти” (A bad workman quarrels with his tools), “Умілі руки легко працюють” (Clever hands make light work). А такі прислів’я, як “Бездіяльний мозок – майстерня для диявола” (An idle brain is the devil’s workshop), “Ледарство – корінь усякого зла” (Idleness is the mother of all evil), “Нічого не роблячи, ми навчаємося злу” (By doing nothing we learn to do ill), “Лінивій вівці і від власної вовни важко” (A lazy sheep thinks its wool heavy), “Кіт у рукавичках миші не зловить” (A cat in gloves catches no mice) свідчать передусім про етнокультурну орієнтацію на дію. Ледарство, крутійство оцінюються вкрай негативно, а працьовитість, наполегливість вважаються найвищими чеснотами людини. Звичайно, всі ці прислів’я та приказки мають семантичні паралелі в російській і українській мовах: “Лень к добру не приставит”, “Труд человека кормит, а лень портит”, “Праздность – мать всех пороков”, “Злий набуток не йде на пожиток”, “Хто хоче їсти, мусить з печі злізти”.

Порівняльний аналіз прислів’їв і приказок різних народів дає змогу отримати чіткішу картину про риси національного характеру і менталітет різних народів. У майбутньому цікаво було б дослідити їх уявлення про добро і зло, правду і кривду, сміливість, обережність і боягузство, любов до рідної землі і багато іншого.

1. Даль В.И. Пословицы русского народа: Сборник. В 2-х т. – М.: Художественная литература, 1984.

2. Прислів’я та приказки шістьма мовами: близько 2200 одиниць / Уклав Г. Бігун. 2-е вид., випр. і доп. – К.: Тандем, 2003. – 320 с. – Укр., лат., нім., рос., англ., пол.

3. “Father’s Words” – Wisdom of the Ages / Compiled by Jala Garibova, Iraj Esfandiary, Imamali Gyozalov. – Azerbaijan International (4.3) Autumn 1996.

4. Quranı-Kərimin Azərbaycan dilinə olan tərcüməsi. ərəb dilindən Azərbaycan dilinə tərcümə edənlər Z.M. Bünyadov və V.M. Məmmədəliyəv.